Анатолій Резнік - Украдена батьківщина. Трилогія

ISBN 978-5-0050-0441-3

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

АНАТОЛІЙ РЕЗНІК

Поема «УКРАДЕНА БАТЬКІВЩИНА» написана на дійсному історичному факті України в її кульмінаційний момент, коли по-злодійськи був вбитий Олегом, князем Русі з Новгорода, Аскольд, який був останнім вождем українського народу в стародавній самостійній українській державі. Російська імперія хоче приховати, перекреслити це в історії, ліквідувати факт, що Україна була на той час розвинена, єдина держава в її кордонах. З цією метою у 1937 році на кручах Дніпра була знищена Аскольдова могила, щоб згубити, вибити з пам'яті народу його ім'я. На це місце нам підсовують фальшиве твердження, що це була якась там Київська Русь і що ми українці – не українці, а походимо від росіян, а тому знову повинні з ними злитися. В той час російська нація фактично – це синтез українців, білорусів, болгар, туркменів, татар, монголів, фінів, карелів та інших, що на стику всіх цих націй і рас створили гібридну суміш русів. Поширеним лицем найбільше було азіатське з волоссям русим, тому і назва ця пішла

Українська ж нація сформувалася від Полісся до Чорного і Азовського морів, від Дунаю, Закарпаття і ген аж за Кубань. Фальсифікатори дійсності навмисне стверджують про те, що на цій великій території жили печеніги, половці (кумани), хозари (акацири), але тільки не українці, хоча назви різних частин українського народу не змінюють реальної суті розвитку української нації, яка споконвічно жила і завжди буде жити на своїй рідній землі.

УКРАДЕНА

БАТЬКІВЩИНА

(поема)

ПОХІД НА ВІЗАНТІЮ

(частина перша)

Широкий степ, залитий сонцем

У травах шовком хвилював,

Непроханим і хижим гостем

Орел у небі пропливав.

Дорога вилася степами

Напоєна цих ароматів трав,

А то звивалась між житами,

В яких то перепел, то жайворон співав.

Величний степ на півдні України,

Безмежність його неозора,

Над головою голубінь прозора

Єдина була для народу

З дніпрового верхів’я і до моря,

Та від Кубані, до дунайського аж броду.

В розкиданих просторах,

В степах, лісах і горах

Вирувало життя України на зорі її злету,

Коли прогрес ще не торкав планету

Гуркотом своїх машин,

А Батьківщини син

Не міг кордонів всіх закрити,

Щоб людям у спокої жити

У хаті рідної землі

Без чужоземного втручання.

І панувало вічне зазіхання

На працю звершень їх рясних.

Від вражих нападів чужих

Мечем він волю боронив

І син, і воїн України.

На повороті між житами

Дорогою, що пролягла

Південними степами,

На розігрітих конях мчала

Шалена сотня юнаків,

Їх печенігами прозвали,

Бо вороги усі тікали

Від тих нестримних козаків.

І їхня слава

Неслась у захисті степів

Від Києва до моря берегів.

Цю сотню вів

Їх сотник Петрусенко,

На перехрест доріг-походів,

Біля Дніпра порогів,

Де разом мали в один час

Усі зустрітися полки,

Куди мав Дір прийти,

Єдиний гетьман України,

І об'єднати всі війська

Для захисту країни.

На небосхилі в далині

Уже виднілись кручі

Де води сині, дніпрові

З порогів падають кипучі.

І з місця сотник полетів

Орлом над степом,

Який здригався і тремтів

Від шквалу кінського копита.

Минувши смужку жита,

Уже на пагорбі була

Та сотня печенігів,

З якого прямо вся

Долина була видна.

І ось вони стояли рядом

Полки і половців й хазар

І сотник вже парадом,

Не кваплячись поволі під’їжджав.

На неспокійному коні

Хазарські вздовж полки стояли,

Траву копитами давно стоптали.

Полковник бравий їх

Петро Кривенко їздив в зад-в перед,

Коня пустивши в очерет

Згасити спрагу дав йому,

– Коневі, другу своєму.

Навпроти них

В шеренгах бойових

З своїм героєм на чолі,

Стоять і половці,

Та не одним полком

З полковником Мартинюком.

На віддалі кількох десятків кроків

Кінь сотника на місці гарцював,

З усіх від нього боків

З полків військовий щит стояв.

Обличчя сотника було суворе,

Орлиними очима різав даль,

А тіло все його здорове

Було тверде як сталь.

Він миттю руку викинув вперед

На знак військового вітання

І печенігів сотня

У сотню дужих голосів

Следующая страница