Ліна Копецька - 200 дитячих ігор, конкурсів, лічилок

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2015

Гравці розбігаються, ведучий («квач») їх доганяє і намагається доторкнутися до одного з них рукою – «поквачити». Якщо йому це вдається, то «квачем» стає той, до кого доторкнулись. Він голосно повідомляє про це всім учасникам.

Перед початком гри вибирається одне чи кілька місць – «хаток»: пісочниця, місце під дитячою гіркою тощо. Можна намалювати два чи три кола крейдою на дорозі або викласти паличками (камінцями) на землі. Далі лічилкою вибирається «квач». Гравці розбігаються, «квач» намагається їх наздогнати і «поквачити». Гравець може стрибнути в «хатку» – там він у безпеці. Але довго залишатися в «хатці» не можна. Існує варіант гри, коли «хаток» менше, ніж учасників, і діє правило: двом гравцям в одній «хатці» рятуватися не можна.

Вибирається ведучий. Гравці розбігаються. Коли «квач» «поквачить» когось, гравець завмирає, розставивши руки в сторони, і кричить: «Чай-чай-виручай!» Інший гравець може підбігти до «зачаклованого» і, доторкнувшись, звільнити його. Гра закінчується, коли всі гравці будуть «зачакловані».

Гра починається як звичайний квач, тільки вводиться нове правило: гравець, що тікає, може сісти на будь-яку лавку, гойдалку, колоду й підняти ноги чи повиснути. Головне – щоб ноги не торкалися землі. У цьому разі він стає недоторканним. Довго залишатися в положенні з піднятими ногами не можна. Якщо виявиться, що всі гравці одночасно підняли ноги в повітря, «квач» може «поквачити» будь-кого з них.

Гра починається як звичайний квач, тільки вводиться нове правило: якщо «квач» женеться за кимось, а інший гравець перебігає йому дорогу, то «квач» повинен змінити напрям руху і гнатися за гравцем, який перешкодив йому.

До звичайного квача додається нове правило: «покваченим» вважається той гравець, якого ведучий торкнувся три рази підряд, прокричавши при цьому: «Раз, два, три!»

Усі гравці діляться на пари. Одна пара стає «котом» і «мишкою». Решта пар стають у коло – один одному в потилицю (фактично утворюються два кола: зовнішнє і внутрішнє). Відстань між парами має бути достатньо великою, щоб можна було між ними пробігти. Завдання «кота» – спіймати «мишку». Але вона може «сховатися» в нірку – стати спереду будь-якої пари в колі. Тоді «мишкою» стає гравець, який опинився третім у парі. Якщо «кіт» доторкнеться до цього «третього», коли «мишка» вже стала до пари, а той ще не встиг почати бігти, то він стає «котом».

Нагадує квач «Вище ноги від землі!», але у цій грі не можна «квачити» гравця, який устиг сісти навпочіпки.

Ведучий не може ловити гравця, який, рятуючись, стає на одній нозі. Другу ногу, відведену назад, можна тримати двома руками.

Учасники діляться на три команди. Перша команда ловить другу, друга – третю, третя – першу. У кожного гравця на спині прикріплено шматочок паперу кольору відповідної команди. Мета – наздогнати гравця команди-суперниці й зірвати у нього зі спини папірець. Виграє команда, що набрала найбільшу кількість папірців суперника, а програє, відповідно, та, яка має найменшу кількість папірців.

Гравці розбиваються на дві команди: «козаків» і «розбійників». «Розбійникам» треба за певний час не тільки сховатися самим, а й заховати «скарб» – якусь річ. Після цього «козаки» розбігаються – шукати всіх «розбійників» та їхній «скарб». Щоб заплутати «козаків», «розбійникам» дозволяється малювати на парканах, асфальті та стінах будинків стрілки – як у правильному, так і в неправильному напрямі. Після того як «розбійників» і «скарб» буде знайдено, команди міняються ролями.

Гравці, крім двох ведучих, стають парами обличчям один до одного, беруться за руки і розташовуються по майданчику. Між парами стає третій – «зайчик».