Мозг и душа. Как нервная деятельность формирует наш внутренний мир
Знаменитый британский нейрофизиолог Крис Фрит хорошо известен умением говорить просто об очень сложных проблемах психологии – таких как психическая деятельность, социальное поведение, аутизм и шизофрения. Именно в этой сфере, наряду с изучением того, как мы воспринимаем окружающий мир, действуем, делаем выбор, помним и чувствуем, сегодня и происходит научная революция, связанная с внедрением методов нейровизуализации. В книге “Мозг и душа” Крис Фрит рассказывает обо всем этом самым доступным и занимательным образом.
Толкова і грамотна книжка про те, як працює наш мозок. Як він створює для нас ілюзії цілісного світосприйняття, ховає від нас безліч отриманої інформації, створюючі постійні моделі світу, покращуючи їх під впливом нових сигналів, роблячи безкінечні передбачення нашої поведінки, поведінки оточення, так щоб у нас було постійне відчуття вільного вибору і легкості розумових процесів. Все це докладно, з гумором, на прикладах. Звісно, Фріт не залишив без уваги і наші беззупинні взаємодії з іншими людьми, необхідність і майстерність в яких є характерною особливістю нашого мозку. Тут теж Фріт детально описує все, що на цей час відомо нейробіології щодо характеру та механізмів цих взаємодій. Ну і щодо свідомості і волі (питання, що виникає у кожного, хто цікавиться роботою мозку і береться за подібну книжку). На думку автора, ніякого єдиного центру просто не існує. Рішення приймає мозок, коли ціла система ділянок накладає кожна свої обмеження, що у сумі і визначає наш остаточний вибір. Принаймні поки що ніякого гомункулуса у мозку вчені не виявили. (До речі, Семір Захі, слова якого наводить Фріт, впевнений, що ніякої ділянки, задіяної виключно в керуванні іншими ділянками, у нашому мозку і бути не може, оскільки не має жодної ділянки, яка тільки відсилала би сигнали, не отримуючі сигнали від інших) Цікаво, пізнавально, доступно. Одну зірочку зняв виключно через дивну любов автора до зносок. Хоча, переважно, всі ці відгалуження від тексту дотепно розвивають думку і роблять текст жвавішим, їхня кількість (часом з десяток на сторінку) більше збиває, ніж допомагає, порушуючи ритм.
